Чудо Зарваницької Божої Матері

в Італії

Святкування Різдва Христового є поособливому незабутнє. Кожна дитина, чоловік, жінка котра б хоч раз пережила в духовний спосіб Свято Різдва Христового не може зі своєї пам’яті викинути прекрасні спогади Святої Вечері, родинного затишку, Різдвяного богослуження. Християни чекають з особливішим нетерпінням й очікуванням цього знаменного дня ­ народження Спасителя. Церковці, де збираються наші заробітчани є заповненими нашими земляками з різних областей України, які на чужині поспішають до новонародженного Христа, щоб пережити Святий Вечір і свято Різдва. Подія про яку описується сталася в м. Пізі (Тоскана). Наші співвічизники які працюють у цьому місті знали, що сьогодні особливий день для них, знаменний ­має завітати копія ікони Зарваницької Матері Божої, Ікона, яка має величну історію, котра ще в ХІІ столітті з’явилася у сні монаху, оздоровила з тяжкої недуги князя Василька Теребовлянського, врятувала не один раз від знищення Галицький край і його святині, котра загоїла тілесні й душевні рани тим, які до Неї прибігали. Її ми називаємо Покровителькою нашого народу. Купуючи білет на залізнодорожній станції міста, й відвернувши на мить погляд від своїх валізок, коли купував квиток, втратив свій багаж, який мав для мене не абияке значення як для духовного пастиря. Біля мене залишилася копія ікони. Почався пошук пропажі, адже священичий фелон в якому мала служитись Служба Божа, Святе Писання, брошурки, книги, образки, які мали б розповсюджувати славу про Пресвяту Богородицю, зникли раптово, й ніхто нічого не бачив; з усіми цінними речами пропали й просфори (хлібці), котрі освячуються на Святій Літургії. Без хліба й вина не може служитися жодна Божественна Літургія. Хвилини ці стали для мене вічністю, плачучи як мала дитина й просячи Божої допомоги, аналізуючи також й моє духовне життя, думаючи про тих жінок й чоловіків, котрі важко працюють й прийдуть на Богослуження, прийдуть до Святої Сповіді а потім приймуть Пречисте Тіло й Кров нашого Спасителя. В тих хвилинах, чим блище до Богослуження мене не полишала думка як має відбутися Богослуження. Ці тяжкі хвилини для кожної людини, котру обікрали, є немов нещасний випадок, аварія, тощо. Всі ці ситуації свідчать, що чи знайдення, чи врятування сина або дочки лікарем, є великим випробуванням як і для священика, котрий навчає духовно інших людей, так і для його парохіян, як вони практикують духовне життя. Христос говорить „Коли будете ви мати віру, хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: Перейди звідси туди, то й перейде вона, і нічого не матимете неможливого!” (Mт.17:20). Ще більше, коли людина має велику набожність до Матері Божої, Матері Рожденного Христа. Як було сказано вище, українці в м. Пізі чекали з нетерпінням, коли до них завітає Ікона Матері Божої з Зарваниці, духовно вони готувалися зустріти її. Упродовж двох тяжких годин не втрачав надії на знайдення. Молитва, була по особливому прохальною: „Матінко Божа Зарваницька, Ти знаєш, що я приїхав сьогодні служити Божественну Літургію. Як я сьогодні зможу служити, коли необхідні речі для Божественної Літургії зникли. Де мені їх шукати? Провіднице, засмучених радосте, скривджених покровителько, допоможи мені, не за себе прошу, але за тих людей, котрі чекають на Божественну Літургію, на Тебе”. Ця молитва, в голос і в умі, продовжувалася безперестанно. Також продовжувала пошуки вкрадених речей й привокзальна поліція, а також ще один емігрант з Румунії, у якого теж пропала валізка. В розмові з Богом, у визнанні нашої неуважності, розсіяності, виснаженості після довгих доріг, також у наших важких роботах, цим можуть скористатися грабіжники. Але особливо важливо є заглянути в свої серця після відкритої, покірної молитви, й звернути свою молитву до Богородиці: „Маріє, моя провіднице веди мене, простелюй мені дорогу, я готовий йти не одну милю з Тобою”. Саме це уповання, думка запровадила в одну з вулиць міста, не дуже далеко від вокзалу, де крадіїв і було схоплено, щоправда один все­таки втік через непрофесійність міліціонера, а можливо, справді так було краще. Священичі речі віднайдені, а також і речі іншого потерпілого. На Святковій Службі Божій люди колядували, прославляли новонародженого Ісуса й Марію, котра завітала до нас, й усі вірні, які були присутні в Божому храмі, віддалися з ще більшою вірою, ще більшим упованням, разом із своїми болями під Її Покров, Заступництво. Сталося нове чудо яке вчинила Богородиця приготувавши моє серце й серця слухаючих уважно християн до народження Христа. Хочеться зробити такий висновок: Не приписуймо собі те, що ми не всилі зробити. Застосовуймо наші таланти й уміння, але й незабуваймо хто їх дає, й під чиєю Десницею ми ходимо, Материньску любов Богородиці. Бо ще нечувано ніколи, щоб Вона не помогла. У світі, де є багато емігрантів, не усі нації показують добрий приклад свого життя, не кажучи вже й про християнське життя, але розуміється, що відсутня етика, відсутня любов, але присутнє насильство, розбій, ненависть, котру вони привозять до Італії. Бережіться вам невідомих людей, а коли стається біда, звоніть в поліцію й кличте на допомогу, але насамперед моліться. Нехай молитва буде щира, нехай буде повністю уповання на Боже Милосердя, нехай ця тяжка хвилина буде задумою над власним духовним життям. І якщо ця крадіжка чи інша ситуація вийде й не на нашу користь, а ми зробили усе, то необхідно вірити, що усе віддасться сторицею.

Свідчення очевидця о. Ігоря Горішного

Чи відповідає дійсності отче те, що як описує італійська регіональна газета Тоскани “Іl Tirreno” якої автором статті є Giovanni Parlato під заголовком „Il prete insegue i ladrie е nasce una rissa”?

Впершу чергу хотів би сказати деякі слова в свій захист й в захист духовних осіб які попадають втакі халепи, а саме бійки ніхто нез ачинав, а право оборонятися має кожний християнин, й навіть священик. Йдеться також й нетільки про своє життя, але й життя довірених мені людей до яких є маю можливість проповідувати й духовно провадити. По друге в цій статті, автор хотів зробити неабиякий шок на своїх читачів, задівши саме тему оборони священика, даючи до роздумів Христові слова про підставлення лівої щоки коли тебе б’ють вправу: “Il prete avrebbe dovuto porgere l’altra guancia. Invece non e andata propria cosi”. Але й удару вщоку не було. Відбулася типова вокзальна крадіж й зловлення крадіїв на жаль не особами правопорядку, а священиком.

Чи був неабиякий страх перед незнайомими вам людьми? Й чи вони були озброєнні?

До зустрічі з неприємностями був духовно приготовлений. Як вже сказав й неодноразову буду повторювати, що не я знайшов злодіїв, але молитва зробила великого, бо через розмову з Богом, з Пресвятою Богородицею яка провадила до незамінно необхідних й для мене як священника безцінних речей. Щодо їхнього озброєння не знаю, але догадувався, що мають біля себе ножі, тож зразу коли зустрівся зними зрозумів, що потрібно діяти миттєво, мобільно.

Як зреагувала поліція, коли запізналася з вами?

Нажаль моя думка про місцеву поліцію неодна знайкращих. Можливо це пов’язано зтим що була неділя, й ніхто немав якогось піднесення щось шукати. Пригадується як затримував одного з крадіїв, то здалека зміг побачити італійського поліцьйота, інший злодій у ту хвилю пробував утікати, й поліцай не зробив усіх своїх професійних обов’язків котрі мав би намагатися зробити старання зловити іншого крадія.

Що станеться з засудженим, чи його засудять?

Якби там. Хлопець двадцяти­однорічний марокінець за своє життя зробив неоднаразові правові порушення й крадіжки. Я мав змогу особисто бачити його правопорушну справу в Квестурі міста. В цьому приміщенні йому було затишно й тепло, а на дворі дощ, а його ніхто не чіпав, й на питання поставленні поліцею, як називаються його компаньон, й де проживає він гордо не відповідав.

Чи ви задумувалися над тим, як будете поводитися інший раз, коли зустрінетеся з цими злочинцями?

Незнаю, але як говорять італійці “puo darsi”. З усього серця простив їм, але йдуть розшуки іншого грабіжника який украв всетаки деякі недешеві технічні речі. Скажу вам, що після Святкового Богослуження в храмі «Святої Січілії» я не мав неабиякого бажання йти на Вокзал, й тільки думка про те, що ще потрібно служити інше Різдвяне Богослуження в м. Ліворно не покидала мене.