Несправедливо що і в Франції, і в Італії, і в Іспанії нас сприймають за уламок Російської імперії, характеризуючи одним терміном — «русскоязычние». Відповідно й екскурсії пропонують, пов’язані з історією північної сусідки. Скажімо, демонструють місця, де побував Петро Перший, або ж під час відвідин Гранд-Опера в Парижі «забувають» сказати, що там працював геніальний Серж Лифар — українець, а не росіянин з походження. Отож подумалося: чому не показати те, що стосується нашої культури та мистецтва? Адже в Італії по кілька років жили та залишили свої сліди Микола Гоголь, Михайло Коцюбинський, Феофан Прокопович, Леся Українка, Володимир Винниченко...

Історичні згадки

Ба більше, існують історичні згадки про зв'язки України із Італією та Апостольською столицею, що сягають глибини віків. Передусім, йдеться про пам'ятки, пов'язані з історією Української Церкви. У Ватиканській бібліотеці зберігаються найдавніші українські пам'ятки – листи Папи Григорія VII до київського князя Ізяслава, датовані 1075 роком, служебник Київського митрополита Ізидора XV століття (до наших днів зберігся будинок неподалік від Ватикану, де митрополит доживав свого віку), документи Берестейської унії. До речі, згадка про акт церковного єднання зберігається й на мармуровій дошці, встановленій на будинку Палати Сенатора на Капітолійському пагорбі. Цінні документи з історії Української Церкви є також в apхівах Конгрегації для поширення віри (в районі площі Іспанії). Серед них – листування з питань унійних переговорів, листи київських митрополитів, серед них і митрополита Могили.

Петро Могила – далеко не єдиний із відомих українців, які навчалися в Італії. Так, в університеті Падуї з XIV по XVIІІ століття навчалося близько 600 студентів з України. Серед них – полковник Богдана Хмельницького Станіслав Морозенко. В Італії завжди здобували освіту багато українських студентів. За свідченням польського дослідника Г. Берига, у XVII ст. тільки в Падуї було 1945 студентів з України, записаних у списки, а не записаних — 500. Українські випускники успішно закінчували університет і майже всі поверталися на Батьківщину. Але були й такі, що, здобувши високий науковий ступінь, ставали у своїй альма-матер професорами. Тут зажили собі доброї слави українські професори Григорій Керницький і Яків Севський. Василь Русянович (зі Львова) був бібліотекарем університету, а русин П. Боїм — проректором. Багато студентів вчилось і у Римі, як от Феофан Прокопович — один з основоположників української літератури і «архітектор перебудови» держави Петра I.

Перша українська колонія в Римі з'явилася наприкінці XVI століття. Це були студенти, що навчалися в Грецькій колегії (поблизу площі Іспанії). Серед них – Феофан Прокопович. Багато місць у Ватикані та в Італії пов'язано з іменами митрополита Андрея Шептицького та кардинала Йосипа Сліпого.

У передмісті Палермо на Сицилії є цікава згадка про українських козаків. Вона датується 1622 роком. Врятувавшись з турецької неволі, українські козаки прибули сюди на тривесельному човні. Оселились, збудували церкву на честь покровительниці Сицилії Святої Розалії. Про цю подію нагадує відповідний надпис на мармуровій дошці і прикріплена поруч срібна модель тривесельного козацького човна.

Багато українців перебувало у Флоренції, зокрема Михайло Драгоманов та Семен Гулак-Артемовський.

Найпрекрасніша і найчарівніша Батерфляй

У Мілані навчалася славетна Соломія Крушельницька. У 1910 році співачка світової слави одружилася з відомим італійським адвокатом Чезаре Річчоні. Чезаре і Соломія оселилися у Віареджо (Італія). Вона почала виступати у найпрестижніших театрах Італії. Тут Соломія купила віллу, яку назвала «Саломея». Цікавий факт: 17 лютого 1904 року в міланському театрі «Ла-Скала» Джакомо Пуччіні представив свою нову оперу «Мадам Батерфляй». Ще ніколи композитор не був так упевнений в успіху... але глядачі оперу обурено освистали. Славетний маестро почувався розчавленим. Друзі вмовили Пучіні переробити свій твір, а на головну партію запросити Соломію Крушельницьку. 29 травня на сцені театру «Гранде» в Бреші відбулася прем’єра оновленої «Мадам Батерфляй», цього разу – тріумфальна. Публіка сім разів викликала акторів і композитора на сцену. Після вистави, зворушений і вдячний, Пучіні надіслав Крушельницькій свій портрет із написом: «Найпрекраснішій і найчарівнішій Батерфляй». В 1920 році Крушельницька в зеніті слави залишає оперну сцену, виступивши востаннє в неапольському театрі в улюблених операх «Лорелея» і «Лоенгрін».

Світоч науки

У 1481 – 82 роках ректором Болонського університету був наш співвітчизник Юрій Дрогобич (Котермак), перший із відомих у східних слов'ян доктор медицини. Коли він обійняв посаду ректора в 1481 році, йому виповнився лише 31 рік! Ця посада була найважливішою у вищих навчальних закладах, ректор був «головою університету». Юрій стежив за дотриманням університетських статутів, готував з професорами розклад лекцій, заповнював вакансії, встановлював порядок оплати праці професорів, контролював їхню роботу, розподіляв лектури й організовував диспути. До того ж Юрій мав цивільну й кримінальну юрисдикцію над усіма особами, залежними від університету. Він був відомий у Італії як «Джорджо ді Леополі». З 1488 року був професором Краківського університету. Серед його учнів був М. Копернік. Друковані та рукописні трактати Юрія Дрогобича користувалися значним авторитетом серед учених Італії, Франції, Польщі та Німечини.

    

Найщасливіші роки Миколи Гоголя

Микола Гоголь дуже любив Італію, у Римі прожив із 1837 до 1846 року, час від часу повертаючись до Росії. Поема «Мертві душі» майже повністю написана у Вічному місті. Нині Микола Гоголь, родом з Полтавщини, є одним з найпопулярніших в Італії письменників. У Римі Микола Васильович прожив п’ять, певно, найщасливіших, літ. Утікав туди в стані душевної кризи після несприйняття в Росії комедії «Ревізор». Уперше ступив на римську бруківку навесні 1837-го й полюбив місто Ромула і Рема. У перервах між написанням «Мертвих душ» брав мольберт і фарби й мандрував до Колізею. «Отправляюсь рисовать на весь день... Обед возьму в карман», — пише він Василю Жуковському. «Здесь человек находится ближе всего к Богу, чем в других местах»,— захоплено ділиться враженнями в листах до друзів. У різні роки Микола Гоголь жив у Римі на вулицях Ісідоро, 17, страда Феліче, 126, та де ла Кроче, 81. Ці будинки збереглися. В елітному кафе «Греко», що було місцем зустрічей письменників та художників, досі показують мініатюрний портрет письменника.

Либонь, дуже сумував за рідним краєм, бо просив написати йому про звичаї українців, про колядки, Купайла, русалок... Згодом він рветься до Києва. «Туда, туда! В Киев! В древний, прекрасный Киев! Он наш, он не их»,— в грудні 1833-го ділиться мрією з Михайлом Максимовичем. До слова, із записаними етнографом народними піснями Гоголь не розлучався все життя. Як і з «Історією України» Бантиш-Каменського. На жаль, сподівання не здійснилися! Рим з його горбами нагадав Миколі Васильовичу Київ. «Мне кажется, как будто бы я заехал к старинным малороссийским помещикам».

На вулиці Феліче, 126 (у перекладі означає «Щасливій») Гоголь жив у 1838 — 1842 роках. Там завше радо чекали «сеньйора Ніколо». Там він писав «Мертві душі». На Щасливій створив і драму з історії українського козацтва «Поголений вус», котрій не судилося побачити світ...

«Я надзвичайно радий, що вибрав іменно Капрі. Сей земний рай»,— напише Михайло Михайлович Коцюбинський меценатові Євгену Чикаленку. З рекомендаційним листом від Володимира Короленка невдовзі по приїзді чернігівець попрямував на віллу П’яцетти до Максима Горького. «Вілла, яку вони займають, має 13 кімнат... Живуть вони розкішно, по-панськи, видно, мають достатки»,— ділиться враженнями з дружиною. Мабуть, Олексій Максимович зацікавився Україною, бо з Чернігова згодом помандрують на Капрі бібліографічний довідник Бориса Грінченка «Литература украинского фольклора 1777 — 1900 гг.» і три примірники зразків старовинних вишивок на рушниках. З’ясувалося, що письменник, на якого після революції причепили ярлик «пролетарський», любив ще й народні пісні та казки. Підтримка Олексія Максимовича мала для Коцюбинського неоціненну вагу, бо до того його в Російській імперії мало знали. Друкувався ж переважно у Львові, Відні, Кракові... Уже тяжко хворий, Михайло Михайлович напише з київської лікарні Горькому, що сподівається випити з ним на чудовому острові пляшку «Капрійського білого»...