У рамках пілотного проекту "Розбудова дієвості повноважень українських установ у галузі соціальної політики на користь дітей та жінок", сьогодні, в червоній залі ЧНУ імені Федьковича, відбулась друга зустріч італійсько-українського наглядового пункту з міграції.

Соціальні сироти: покинуті діти заробітчан. Саме цю проблему  наразі  намагаються вирішити обидві держави - Україна та Італія.  Як допомогти дітям, батьки чиїх працюють за кордоном, аби покинуті не відчували себе сиротами і щоб не розірвати  родинних зв'язків?

Неурядові організації, державні структури, дипломатичні установи, наука - впродовж  2-х днів на знаковій для нашої області італійсько-українській зустрічі обговорюватимуть  проблеми, з якими зіштовхуються трудові мігранти та їхні діти, яких останнім часом  в суспільстві  почали називати  соціальними сиротами. Зі слів соціологів,  головна проблема покинутих дітей  полягає у тому,  що залишені без батьків, вони нерідко  озлоблюються, стають агресивними, прогулюють уроки, заводять сумнівних друзів, що призводить до каліцтва душі ще не сформованої молодої особистості.  Якщо вдатися до мови цифр, то з Буковини   в пошуках кращого життя вже виїхало близько двохсот-двохсот п'ятдесяти тисяч осіб. В Україні ця цифра  сягає семи мільйонів. У Чернівцькій області є такі села, в  яких залишилися лише чоловіки, пенсіонери та діти, бо жінок нестабільність та фінансові нестачі вигнали на заробітки. До такого гіркого фіналу вже близьке і село Нижні Петрівці Сторожинецького району. Про це розповів
голова сільської ради, Костянтин Таріца: "Дуже шкода жінок, це одне. Шкода, що наші діти. .. У нас  в селі 4 тисячі жителів, із них - 2 тисячі  працездатних, 25% - знаходяться на заробітках, із них 80 % - жінки. Такого ще не було ніколи. І ще гірше, що діти залишились вдома.  Доглядає бабуся чи дідусь".
Не обізлилась, не зневірилась, не засудила свою матір-заробітчанку, котра  поїхала  в Італію,  випускниця однієї з місцевих гімназій, 16-річна Тетяна. Вона найріднішу у світі людину не бачила  вже цілих  2 роки. На вустах посмішка, в очах глибоке розуміння, в голосі оптимістичні настрої на краще майбутнє,  - дівчина усвідомлює, що мама поїхала задля неї і брата, щоб допомогти і фінансово їх підтримати. І хоча періодично Тетяна з мамою спілкується, втім, самотності уникнути вона не змогла. "Я вже звикла до цього, але мені не по собі. З братом і татом, немає з ким поговорити і на кого покластися, не можу розповісти про всі свої проблеми. Я сиджу одинока, хоча спілкуюсь по телефону, інтернету, просто її немає поруч", - каже  дівчина. Аби  кількість дітей батьків-заробітчан із травмованими душами та долями не зростала - в Україні вже є  2 пілотних регіони - Тернопільска та Чернівецька області - які робили, роблять і надалі робитимуть чимало корисних справ на підтримку заробітчан та їхніх дітей. Голова громадського обласного об'єднання "Сучасник",  Ельвіра Мручковська, пояснила: "...неурядові організації працюють з  дітьми на психологічну підтримку, на навчання основам комп'ютерної грамотності, зокрема,  працювати в Скайпі, бо їхніх батьків також вчать працювати, як це робити, щоб вони спілкувалися і їхні родинні стосунки не розривалися". Окрім цього, функціонують творчі лабораторії, з котрими вже обізнані місцеві вчителі і в яких  через арт-терапію дітей вчать мислити про те,  що вони не покинуті, що їх люблять і ніколи на залишать наодинці з проблемами.